Флєк Людвік
Фото: Archiv für Zeitgeschichte Zürich, FD Thomas Schnelle / 1
Людвік Флєк (1897, Львів – 1861, Єрусалим) – медик, вчений-бактеріолог, філософ науки (епістемолог).
Народився 11 липня 1896 року у Львові в польсько-єврейській родині. Його батько Маврицій мав невелике малярське підприємство. Флєк виростав у поліетнічній, багатомовній і багаторелігійній атмосфері Львова. Крім рідної польської мови, він вільно володів німецькою та українською. Флєк навчався у Львівській гімназії номер 4 – польськомовній гуманітарній школі, до програми навчання якої входили грека та латина. Отримавши 1914 року атестат зрілости, Флєк розпочав студії на медичному факультеті тоді ще австрійського Університету імені Франца Йосифа у Львові. Невдовзі Перша світова війна змусила його перервати навчання. Флєк потрапив на фронт, а медичні студії закінчував уже після війни в польському Львові, в Університеті Яна Казимира. Під час навчання Флєк зацікавився мікробіологічними дослідженнями і познайомився з відомим біологом, фахівцем із плямистого тифу, одним зі світил тогочасної науки Рудольфом Вайґлем. Водночас захопився філософією.
По закінченні університету Людвік Флєк працював у Перемишлі асистентом професора Вайґля, який на той час (1920 рік) працював у військовій лабораторії. У 1921 рoці Флєк перебрався до Львівського університету, де Вайґль очолив катедру загальної біології. Тут у 1922 році Флєк захистив докторат зі загальної медицини. 1923 року він одружився з Ернестиною Вальдман, а у грудні 1924-го народився їхній син Ришард.
Утім, уже в 1923 році Флєк залишив університет (повернувся він туди аж після зміни влади в 1939 році) й заснував власну бактеріологічну лабораторію (вул. Охоронок, 8). Паралельно він працював у відділенні внутрішньої медицини Львівського загального шпиталю (так тоді називалася Львівська обласна клінічна лікарня), а через два роки перебрав керівництво над бактеріологічною лабораторією відділу шкірних і венеричних хвороб у цій лікарні. У 1927–1928 роках Флєк перебував на стажуванні у Віденському університеті й там під опікою професора Рудольфа Крауса зі Серотерапевтичного інституту довершив свої студії за спеціялізацією мікробіолога. Опісля Флєк повернувся до Львова й очолив бактеріологічну лабораторію місцевої лікарні Товариства соціяльного страхування (сьогодні – лікарня Охматдиту) на тодішній Курковій вулиці. Упродовж того часу Флєк інтенсивно працював як дослідник. Насамперед його цікавили дослідження лейкоцитів, а також тифу, сифілісу і туберкульозу.
Тим часом у Львові загострювалася міжнаціональна ситуація, починалися расові чистки. У 1935 році вчений покинув державні заклади, а ще через два роки його позбавили членства у «Товаристві польських лікарів». Певний час Флєк працював винятково у власній лабораторії, яка забезпечувала його фінансово, а паралельно інтенсивно провадив філософські студії.
З приходом радянської влади в 1939 році було виокремлено медичний факультет Львівського університету і на його базі створено Український медичний інститут. Тут із травня 1940 року Флєк працював доцентом катедри мікробіології, а водночас керував лабораторією в Педіатричній клініці Францішка Ґроєра.
З 1941 року Людвік Флєк з дружиною та сином оселилися на території львівського ґето. У грудні 1942 року їх перевезли до концтабору в Освенцім, а згодом – до Бухенвальда. Родину Флєка та його врятувало те, що розробки, над якими він працював, були стратегічно важливими у воєнний період.
11 квітня 1945 року родину Флєків звільнили американські війська. Учений переїхав до Любліна, де з 1946 року очолював відділення мікробіології медичного факультету Люблінського університету імені Марії Склодовської-Кюрі. Того самого 1946 року він успішно габілітувався (під керівництвом професора Людвіка Гіршфельда у Вроцлаві) й отримав звання професора.
1952 року Флєка запросили до Варшави в Інститут матері та дитини. Там, під патронатом Францішка Ґроєра, на вченого чекали значно кращі можливості для наукової діяльности, зокрема для досліджень лейкоцитів, аніж під час львівського періоду. У повоєнні роки Флєк здійснив блискучу кар’єру медика-бактеріолога. Він створив нове медичне відділення Академії наук і опублікував численні праці з мікробіології та медицини в царинах дифтерії, лейкоцитозу, діягностики сифілісу й імунізації від тифу. 1954 року його обрали дійсним членом Академії наук Польщі, а згодом – членом президії Академії.
Переломним у біографії вченого став 1957 рік. На той час у Польщі значно посилились антисемітські настрої, а вченому діягностували лейкемію. Разом із дружиною Флєк вирішив переїхати до Ізраїлю. Подружжя оселилось у містечку Нес-Ціона, де вже мешкав їхній син, котрий виїхав туди відразу після Другої світової війни. Тут учений іще певний час пропрацював директором відділу експериментальної патології в Ізраїльському інституті біологічних досліджень і професором мікробіології в Єрусалимі. 5 червня 1961 року 64-літній Людвік Флєк помер від інфаркту.
Повна бібліографія Флєкових праць, яку уклав німецький дослідник Томас Шнелє, охоплює 177 публікацій, серед яких книги та статті на медичну й філософську тематику. Проте найважливішим для немедичних напрямків, зокрема філософії науки й епістемології, є твір Флєка «Як постає та розвивається науковий факт».
Манускрипт праці «Як постає та розвивається науковий факт» автор іще в 1933 році надіслав Морицові Шліку, засновникові філософського «Віденського кола» (інша назва – «Віденський гурток»), із проханням допомогти з публікацією. Шлік, одначе, не зміг посприяти, тож праця вийшла друком трохи згодом – у 1935 році – у швайцарському місті Базелі (видавництво Бено Швабе). Уже невдовзі книга здобула широкий розголос – 20 рецензій у фахових медичних і філософських часописах Европи. Проте політичні обставини складалися так, що ця праця не змогла здобутися на належну увагу: тривала епоха націонал-соціялізму, й унаслідок політики Райху німецькомовні наукові центри на кшталт Праги, Відня чи Берліна втрачали свою вагу, а видатні постаті, як-от філософи Рудольф Карнап і Карл Попер чи фізик Ганс Райхенбах, через своє єврейське походження були змушені еміґрувати. Така сама доля чекала і на Флєка. Згодом, у післявоєнному науковому співтоваристві, його знали радше як медика та бактеріолога, ніж як філософа. Тож рецепцію його епістемологічних ідей було перервано на добрі три десятиліття.
Своєрідне друге дихання ідеї Людвіка Флєка здобули в 1960-х роках завдяки праці Томаса Семуела Куна (Thomas Samuel Kuhn) «Структура наукових революцій» («The Structure of Scientific Revоlution», Chicago, 1962). У передмові до книги Кун зазначив, що багато корисних думок та імпульсів він запозичив саме з праці львівського бактеріолога про мисленнєві стилі та колективи. А вже у 1980-х роках Флєк здобув таку популярність, що його почали долучати до найвидатніших теоретиків-епістемологів ХХ століття.
Довідку підготовано на основі передмови Стефанії Пташник до українського видання книжки Людвіка Флєка «Як постає та розвивається науковий факт»