Із огляду "Битва за урожай: прозові новинки Книжкового Арсеналу-2018" на LB.ua
Жан-Жак Лойс заробляє на життя тим, що ліпить фарфорові статуетки. Він не так давно овдовів і вирушив до Людвігсбургу, де його мистецтво вповні оцінить тамтешній герцог. За вікнами його карети – роздроблена на «кишенькові держави», перманентно воююча Європа початку 1760-х.
Щоб розказати переконливий сюжет з ХVІІІ ст., Вишевський обрав тлом історію порцеляни. І не тільки тому, що є в цій теми знавцем. Це насправді тема – суто для XVІІІ ст., якщо ми про Європу говоримо. На початку 1710-х в Німеччині нарешті відкривається перша порцелянова мануфактура, європейські керамісти опановують мистецтва і таємниці порцеляни.
Примхливе і пишне рококо відходило поступово у небуття, наступали часи сентименталізму з його світлою тугою за природною чистотою і красою «простого люду». На зміну «ляльковим» скульптуркам чепурух і модників приходять жанрові сценки з життя торговців і селян. Стилізовані, звісно. І дуже-дуже еротичні: такий собі 3D-«Playboy» позаминулого століття. Свою історію порцеляни автор «Лойса» пише бережно. Так само, як описує й інші «знакові» моменти історичної доби – від воєнної дипломатії до специфіки тодішніх медичних практик і подробиць із інтимної гігієни. (Не кажіть, що історія туалетів вам не цікава!).
Втім, «Лойс» – роман не історичний. І якщо навіть такий нагадає, то це буде радше омаж прозі Трейсі Шевальє, ніж Гіларі Мантел. «Лойс» – роман про мистецтво.
Навіть так: злий переспів історії про Пігмаліона. В ролі Галатеї – юний торговець апельсинами Андреас. Це була перша людина, яку Лойс зустрів у Людвігсбурзі. Юнаку було ледь шістнадцять, і він був прекрасною вітальною тваринкою. Він – бастард герцога, либонь. Наступний раз вони побачаться років через сім, які Андреас провів на війні у Саксонії. А Лойс тим часом ліпив із нього (зі спогадів своїх радше) статуетки напівоголених юнаків, що стали страшенно популярними. Малий, втім, дав на те згоду. Бо йому не страшно було померти на війні, але сильно хотілося безсмертя. Ясно, що Андреас, який повернуся до Лойса – зовсім інша людина, примітивна і озлоблена. Багаторічні еротичні фантазії майстра почали збуватися. Обережніше треба було фантазувати.
Красиво зроблено: в статуетках майстра Андреас мав на одній нозі зажди приспущену панчоху. Андреас в реалі – інвалід, позбавлений якраз тієї ноги-з-еротичною-оголеністю. Різниця між реальною людиною і вигадкою про неї у Вишевського – гранично наочна. А втім, це все таки історія кохання, а значить, історія ілюзій.