Упродовж року жила я недалеко Освенцима, а саме у Кракові на літературознавчій стипендії. Першими поїхали в Освенцим на екскурсію наші українські хлопці. Наступного тижня повинні були їхати ми – студенки-аспірантки з України, але ближче до від´їзду завітали до нас в гуртожиток хлопці, довго розповідали про той жах, (навіть плакали) і наполягали, щоб ми не їхали, апелюючи тим, що нам тут ще жити довго, а після побаченого можна психічно похитнутися. Я не знаю чи берегла я тоді себе, чи просто поринула у власні справи, але досі відчуваю провину, що побоялася бодай одним оком поглянути на той світ в якому жили люди. Звісно, я знаю про всі вражаючі гори з дитячих чобітків, про різні газові камери, але неуявність я таки минула.
Видавництво "Книги-ХХІ" вже роки займається елітарною літературою і однією з книг, які були видані у вересні 2014 року стала книга Тадеуша Боровського "У нас, в Аушвіці". Напевно, не було в мене жодної ще  книги, щоб читала її так довго… Надто важкий текст, але надто важливий. Перекладав роман польського письменника, який пережив Аушвіц, відомий український критик та перекладач Олександр Бойченко. Сашко розповідав, що починав перекладати книгу ще з 2008 року, але і самому було надто нелегко адаптуватися до того всесвіту, що описував Тадеуш Боровський. Перекладач неодноразово їздив у табори, щоб відчути все якомога глибше… Каже, що віддався тексту докінечно, очевидно, саме тому вийшов настільки рівний текст. Читаючи лише назву книги, можна передбачувати, що її наповнення буде дуже важким, проте, вважаю, що воно могло бути ще безжаліснішим до читача. Автор відволікається на описи природи та на інші ліричні відступи, але все одно це не рятує від реальності. Тадеуш Боровський засуджує всіх, хто залишився живим після Аушвіц, він зневажає і саме, тому не може пережити, що був "попід руку з чудовиськом" (с.) і чинить самогубство, яке лише з третього разу в нього вдається. Чи не більшим покаранням долі було не померти з усіма в таборі, а скоїти самогубство опісля, вважаючи себе негідником?
Письменник описує найвиразніше людську сутність, коли людина потрапляє у надзвичайно жорстокі умови. Тадеуш Боровський констатує, що тоді все людське зникає, а залишається лише жага вижити, бодай ще на один день, але пережити того, хто стоїть пліч-о-пліч. Читаючи книгу, періодично думала про те, що не розумію, як ми можемо жити після того, що не пережили і пережили ті люди. Як взагалі в світі таке могла відбуватися? Не треба боятися цього роману чи намагатися вберігати себе від непростого тексту. Це та ж сама історія, проте без чисел та статистик. Це історія, яку ми неодмінно повинні знати і пам’ятати!
Насправді, навіть не побачивши того жаху, а лише читаючи про це, я розумію Тадеуша Боровського. Я розумію, чому він не міг жити вільним вже, нормальним життям, опісля того частиною чого він був. Він просто пішов у слід за всіма, але для цього обрав ще важчу дорогу…