"Життя бажань" та смерть за їхньої відсутностіЗізнаюся вам — я нічого не знаю про сучасну австрійську літературу. А навіть якби знав — очі в мене би розбіглися, і я не знав за що братися. Тому про роман Томаса Ґлавініча я говоритиму безсторонньо — як про книгу, що вперше в житті потрапила мені до рук, про автора, що я про нього вперше почув, та про переклад українською від видавництва, що теж вперше мені трапилося (хай навіть некомільфо у такому зізнаватися).Український читач має змогу познайомитися із «Життям бажань» завдяки перекладачеві Володимирові Кам’янцю та чернівецькому видавництву «Книги ХХІ». Одна з новинок 2015 року на українському ринку вийшла за виданням 2014 року, надрукованого у Мюнхені. Томас Ґлавініч народився 1972 року у Ґраці, і на сьогоднішній день він встиг позначити своє життя десятком романів, а також низкою радіоп’єс, репортажів, есеїв — за що встиг позбирати чимало літературних премій. А ще 15 мов, якими переклали вже його книжки, роблять творчу спадщину австрійця ближчою для тих, хто не знає німецької, аби вільно читати оригінал, і має побіжне уявлення про сучасну австрійську літературу (як я, наприклад).Можливо, буду суб’єктивним, але перед читачем в «Житті бажань» розгортається «Кафка навпаки»: якщо в того герой тікав від себе і згортався всередину, то герой Ґлавініча розгортається і йде до себе, даючи себе оточуючим (навіть погоджуючись на секс утрьох із колегою та його дружиною задля пошуку та експерименту). Інше питання, що дорога ця нагадує буденний щоденник одруженого чоловіка, який дуже втомився від усього, окрім пошуку власного змісту — а в кінці, в момент, коли він осягнув-таки, що для нього головне, смерть змітає його та те, що надало йому змісту (і ту, хто надав цього змісту).Аннотація до «Життя бажань» твердить, що це — «історія чоловіка, який шукає відповіді на одвічні життєві питання: що таке щастя, кохання, зрада». Як на мене, це — історія того, як одруженого чоловіка з двома дітьми все «заграло» до такого краю, що навіть смерть дружини для нього стає раптовим шоком, але не більше; він переживає її приблизно так само, як пережив би провал проекту в офісі чи невдачу в ліжку: болісно, але не надто довго, аби не збитися із певного курсу, де щодня треба робити одне і те ж, аби залишатися в русі та відчувати подобу життя.Цікавий літературний прийом використовує Ґлавініч — це поступове скорочення оповіді. Якщо від початку глави тривають десятками сторінок, то згодом все збігає до кількох сторінок, а потім і до однієї—двох. Свого роду аналогія між вичерпанням реальних потаємних бажань (внутрішній диявол задоволений: він дав усе і візьме все, що йому належить, за угодою про здійснення бажань, котру уклав із головним героєм книги Йонасом на самому початку) та скороченням подій, про які варто було би розказати.Історія про те, що справжніх, глибинних бажань, які варто було би здійснити, в нас не так уже й багато; про кризу віку після тридцяти; та кінематографічна хроніка життя однієї родини на папері — ось що таке роман Томаса Ґлавініча. Слідуйте за Йонасом, але бійтесь віднайти власну «темну сторону» чи співпасти у ній із головним героєм. І нехай легкість оповіді та простота мовленнєвих засобів, використаних у творі, вас не заводять в оману — «Життя бажань» набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Власне, як і реальне наше життя.
Автор Alexander Melnik