- Рік видання: 2024
- К-ть стор.: 232
- Розмір: 13,2х20,6 см
- ISBN: 978-617-614-657-5
- Видавництво: 21
- Художнє оформлення: Анна Стьопіна
Сюжет роману крутиться навколо родинного будинку, де смерть матері збирає трьох сестер. Вони з’їжджаються заклопотані й чужі одна одній, намагаючись якнайшвидше покінчити зі спадком.
Втім, дім не дозволить поїхати так просто. Він підкидує сповнений секретами щоденник, який знайомить із мамою, якої сестри ніколи не знали. Це змінює їх уявлення про неї й про самих себе.
Побутово-психологічний роман «Дорослі дівчата» працює із низкою травм, когнітивних штампів і досвідів, типових для українського пострадянського суспільства: бідність, сексизм і подвійні стандарти, табуйованість теми безпліддя,
Ця книга збурила в моєму серці багато емоцій .
Після смерті матері три сестри приїздять до її будинку, щоб залагодити справи зі спадщиною, адже матір написала заповіт на них трьох. Це була її остання спроба зблизити, примирити своїх дітей, які стали чужими одне для одного.
У кожної з дівчат непростий характер, свої погляди та життя, в якому не знайшлося місця для рідних сестер.
Старша та наймолодша завжди боялися стати схожою на матір, в житті якої постійно змінювалися чоловіки, і лише середня донька горнулася до рідної людини.
Сестри випадково натрапляють на материн щоденник і отримують унікальну можливість зануритися у її минуле.
Чи віднайдуть дівчата втрачений зв'язок? Чи зрозуміють матір, болісні спогади про яку раз у раз спливають в закапелках їхньої пам'яті?
Правда, яка випливе зі сторінок щоденника, змінить сестер, і кожна з них зауважить, що вони з мамою не такі вже й різні.
Відразу скажу, що книга припала мені до душі.
Це побутово -психологічний роман. Прониклива історія, яка не може не торкнутися серця.
Три сестри, три різні долі...І це доволі вдалий хід, бо кожна з нас може впізнати певною мірою в тій, чи іншій сестрі саму себе.
В книзі дуже багато неприхованої правди про материнство, про те, як кардинально змінюється життя жінки з народженням дитини. І мало хто виявляється морально до цього готовим.
Щемкий фінал викрутив мою душу. Не пам'ятаю, коли востаннє я так плакала над книгою.
Дуже важлива і потрібна книга, яка
ще раз нагадує:
що завжди варто спробувати налагодити стосунки з рідними людьми,
що інколи прості бесіди за чашкою чаю мають надзвичайну силу лікувати незагоєні рани, зцілювати зранені душі,
що треба розмовляти зі своїми дітьми, особливо підлітками, на делікатні теми, бо це може вберегти їх від багатьох небажаних проблем,
що варто бути чуйнішим, трохи поблажливішим до своїх батьків, бо ми ніколи не знаємо, скільки днів ще їм відміряно у цьому буремному світі.
Щиро раджу цю добру, світлу книгу, в якій є стільки людяності, сили прощення та, попри все, родинної любові!
"Просто бачити людину щодня і знати її - це не одне й те ж".