Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com
Нова Пошта - лого Безкоштовна доставка від 500 грн.

Бакалія життя

26.09.2016
placeholder+image

Алкогольна тема в літературі — справа доволі делікатна, і будь-яка згадка письменника про перший вранішній ковток або про останню вечірню відрижку межує як не з рекламою того чи іншого бренду, то з відвертим піаром нездорового способу життя — це точно. Але у «Пізньому зборі» Ігоря Померанцева, дбайливо укладеному видавництвом Meridian Chernowitz і видрукованому в «Книгах-ХХІ», усе трохи інакше.

Загалом у книжці Померанцева маємо не відверте оспівування алкогольної культури, як, наприклад, у корифеїв жанру на зразок Чарльза Буковскі чи Венедикта Єрофеєва, а демонстрацію способу життя, яке можна виправдати одним-єдиним словом «букет». Тобто автора цікавить не просто колір, смак і запах, які мають певні сорти вина, що згадуються у книжці. Це навіть більше ніж гасло «ані дня без склянки», як можна подумати, лише зазирнувши у прейскурант її глав: «Пліч-о-пліч біля шинквасу», «Магічна пляшка», «Столові вина, настільні книжки», «Україна: винне щеплення». Насправді тексти Померанцева — це справжня бакалія життя, нутро жанру і зворотний бік творчого алкоголізму. І тому вищезгаданий «букет» у автора «Пізнього збору» може відгонити чим завгодно — в залежності від того, якого рівня культури читач наважиться його відчути. Букет, як свідчить сам Померанцев, який присвятив служінню Бахусу мало не все своє життя, «може пахнути чорною смородиною, суницею, горіхом, персиком, димом, пармською фіалкою, гумою, гірчицею, сироїжками, перцем, шерстю». Насправді ж це означає, що пахне він «дитинством, рідним містом, чужиною, шкільною партою, магазином «Одяг», дачним городом, лісом після дощу». Як бачимо, автор має свою власну міфологію жанру, трохи схожу на поетику Олександра Куприна, в якого вино відгонило сиром і мокрим собакою.

Хай там як, але на відміну від усіх можливих класиків «алкогольної» теми, автор «Пізнього збору» залишається насамперед патріотом винної культури і про пивну, горілчану та коньячну лише згадує, частуючи нас історіями про їх розквіт у різні часи історії людства. «Міцні напої — для самотнього п’янички», — пам’ятає він приповідку одного з героїв своїх численних історій. Натомість для зацікавленої розмови — тим паче у супроводі такого чудового оповідача, як сам Померанцев, віддавна знайомий публіці зокрема своїми програмами на «Радіо «Свобода» — пасує виключно вино. «Червоне вино — це я», — уточнює автор, перегукуючись із генералом де Голлем і заодно з Сен-Лораном, щоправда, в іншій галузі творчого самовиявлення.

Але існує у цій книжці також застереження для надто ревних прихильників алкогольної культури. Ні, це не заклик кинути пити самому і приєднатися до пивного гурту в спортивному барі. Просто існує небезпека досягти такого рівня медитації на хмільний предмет розмови, коли те саме «шампанське» починає означати не звичне, але вишукане «вино», а просто собі поетичний образ. Це як в анекдоті про грузинського сноба, якого спитали, чи любить він помідори: «Їсти — так, а загалом не дуже». Те саме, здається, у Ігоря Померанцева, який наприкінці своєї книжки подає власні поезії на задану тему. Мовляв, у віршах можна висловити те, чого не скажеш під час дружнього застілля. Звичайно, це не тости, і тим паче не кулінарні фіглі пияка-естета, адже справжні бійці алкогольного фронту ніколи не закушують. Хіба що пейзажем за вікном.

Ні, ці застереження іншого, більш делікатного кшталту, які часом нагадують вишукану японську культуру, і виголошуються вони безперечним ветераном жанру. Спершу, звичайно, про те, що скажуть люди, які завжди дивуються тому, як можна «сидіти на веранді / звідки видно ультрамаринове, / потягувати місцеве бренді / з виноградного жмиху / дихати інфекційним запахом / смажених бичків / та ще й писати про це?» Ну, а вже по тому — сумна констація: «Адже це підлість, стареча перверзія: / Стискати прохолодну пляшку, / дивлячись на подругу, яка сидить поодаль».

Утім це вже інший бік алкогольної романтики, хоча про нього читачам «Пізнього збору» аж ніяк не варто забувати.

http://www.umoloda.kiev.ua/number/2699/164/94580/