Must read: Цісар АмерикиАндрій Любка23 жовтня, 2015 - 08:49Ім’я австрійського письменника Мартіна Поллака уже досить відоме в Україні: він був учасником десятка фестивалів та дискусій у різних містах, координував програму популяризації української літератури на книжковому ярмарку в Ляйпціґу, у нас видано дві його книги – «Мрець у бункері» (родинна історія з нацистськими злочинами в тлі) та «Отруєні пейзажі» (про культуру пам’яті та місця масових убивств у різних куточках Центрально-Східної Європи). І ось у видавництві «Книги-ХХІ» вийшла нова публікація австрійського лауреата «Ангелуса» - документальна книга «Цісар Америки» (переклад – Любов Стринадюк, доопрацювання перекладу – Неля Ваховська і Олександра Григоренко).Мабуть, «Цісар Америки» - найважливіша робота Поллака, а для України ще й знакова, адже це дослідження масової еміграції бідних селян з Галичини, Буковини, Волині, та східної частини Угорщини (тепер – Словаччина й Закарпатська область) в обидві Америки наприкінці ХІХ й початку ХХ століття. Читаючи книгу, складно позбутися враження, що історія повторюється: «У 1888 році близько 540 000 людей виїжджають з Європи до Сполучених Штатів. (…) Переважна частина емігрантів – чоловіки. Як показує реєстр пасажирів, на судні «Суевія» сім’ї є винятками, дівчата та жінки, які подорожують самотою, в ті перші роки взагалі вважаються рідкісними випадками» (с.33). Сьогодні, коли Європа перелякана сотнями тисяч мігрантів, серед яких виразно домінують чоловіки, чи пам’ятає хтось, що 130 років тому більшість утікачів (20%) були вихідцями із злиденної Німеччини? Австро-Угорщина, як детально показує автор, теж не була раєм.Власне, саме деталі, скрупульозна архівна й дослідницька робота роблять цю книжку цінною і живою. Поллак уникає цифр і узагальнень, описує конкретні людські життя – з іменами, адресами й перипетіями долі. Отож, наприкінці ХІХ століття сходом Австро-Угорщини починають сновигати агенти, що підмовляють місцеве збідоване населення кидати все, купувати квиток на пароплав й емігрувати до Америки, де їх чекає рай: власна земля, добре оплачувана робота, можливість розбагатіти. Селяни продають свій нехитрий скарб, утридорога купують місце на кораблі й вирушають до США, Канади, Бразилії. Раю ніде немає, умови життя й праці – нелюдські, на кожному кроці неосвічених простолюдинів обдурюють. Наприклад, заводять бляшаний будильник (часто-густо землероби взагалі вперше бачать годинник) і називають його дзеленчання «телеграмою від цісаря Америки», що погоджується прийняти емігранта. За таку «телеграму» бідняк мусить заплатити, продавши свою худобу, землю чи хатину. Згорьовані життям, сотні тисяч селян кидають все в надії на нове життя за океаном.Декого з них ошукають на найближчій залізничній станції, і людина повернеться додому ні з чим; дехто помре на кораблі від холери чи непосильної праці в Америці; чимало жінок і дівчат потраплять до будинків розпусти; тисячі емігрантів через кілька років повернуться на Батьківщину; а дехто й залишиться, досягаючи успіху (згадаймо бодай надзвичайно впливову українську діаспору в Канаді). Ті, що повернуться, також привезуть із собою новий досвід, передові ідеї, переконання в потребі змін, важливості освіти, – вони стануть рушіями прогресу в майбутньому. Майстер документальної прози, Поллак описує трагедії й успіхи людей, а за ними проступають обриси імперій, політичних і економічних процесів, що відбувалися на наших теренах. Мимоволі спадає на думку, що за сто з гаком років нічого в нас так і не змінилося – злидні, безнадія і бажання емігрувати сьогодні так само актуальні. Що аж ніяк не применшує вартостей «Цісаря Америки», якраз навпаки – підкреслює її, книжки, своєчасність та живість, адже Поллаку вдалося написати документальне дослідження, що його можна вважати повноцінним пригодницьким романом – з героями, антигероями, надіями, пригодами і плетивом геополітичних процесів у тлі. Сподіваюся, що популярність книжок Мартіна Поллака проторує шлях до українського читача й іншим майстрам есею і документалістики – наприклад, усі шанси бути цікавими й читаними мають книжки Карла-Маркуса Ґауса. А там, гляди, і українські автори почнуть цікавитися минулим власної землі, правдивими історіями людей – і з’являться наші есеї, репортажі, документальний нон-фікшн, що вже давно популярний на Заході.