Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com
Нова Пошта - лого Безкоштовна доставка від 500 грн.

Одна любов і сто способів контрабанди (Андрій Любка "Карбід") Лілія Шутяк

23.08.2016
placeholder+image

http://zbruc.eu/node/40339


Що ми знаємо про Закарпаття? Як виявилося, небагато. І то настільки, що в інтернет-просторі протягом тривалого часу не стихають дискусії стосовно правильності написання назви міста Мукачеве (чи Мукачево?). Що вже говорити про особливості менталітету тамтешніх жителів, їхні звичаї чи спосіб життя. Віднедавна через стрілянину в згаданому місті тема Закарпаття стала однією з найбільш обговорюваних у ЗМІ, серед політиків і на кухнях наших співвітчизників. Під впливом цього інтересу вкрай актуальним є дебютний роман поета, прозаїка, публіциста і перекладача Андрія Любки із майже бароковою назвою «Карбід, або Неймовірні трагікомічні пригоди однієї шляхетної людини і цілої зграї мерзотників, які дерлися через кордон водою, небом і суходолом, аж змусили героя опинитися в підземному царстві тіней». Книга побачила світ у видавництві «Книги-ХХІ» та MERIDIAN CZERNOWITZ.
 
Хто ж краще може розповісти про Закарпаття, як не людина, що там виросла і проживає? Ось чому історіям із роману Андрія Любки, який мешкає в Ужгороді, хочеться вірити. Водночас, тонкий гумор та іронія автора щонайкраще натякають на нереальність героїв, ситуацій і місць. Уже в анотації письменник застерігає читача, що всі події розгортаються у вигаданому містечку Ведмедів впродовж спекотного літа 2015 року. Тому жодних паралелей з реальністю шукати не варто. З іншого боку, Андрій Любка сам розвінчує подібне твердження, коли то тут, то там з’являється чимало алюзій: в героїні Уляни Дмитрівни Крук вдома стоїть золотий унітаз, а мер міста Ведмедева Золтан Барток хоче присвятити себе бджолярству. Окрім того, в тексті періодично згадується Небесна Сотня, війна з Росією, Путін...
Пригодницький роман «Карбід» розповідає про групу людей, які вирішують побудувати Фонтан Єдності з Європою. Ця геніальна ідея належить 44-річному шкільному вчителеві Михайлові Олексійовичу Чваку, який через проблеми з газообміном у власному тілі отримав прізвисько Карбід. Сам він величає себе Тисом. Перед читачем цей герой постає наївним простаком, що живе в ідеальному світі, мріючи про славу, подібну до князівської, часів Київської Русі. «Для нього головними цінностями були добро і щастя рідного краю, а не гроші, посади чи побутові вигоди», – зазначає автор. Антагоністами Тиса є група контрабандистів на чолі з мером Ведмедева Золтаном Бартоком, який починав свою політичну кар’єру з махінацій з туалетним папером у громадській вбиральні. У той час як вчитель прагне об’єднати Україну та Європу підземним тунелем під Фонтаном, його спільники мають на меті використати цю конструкцію у прагматичних цілях. І, як типові бандити, не зупиняються навіть перед вбивством, щоб здійснити це.
 У романі Андрій Любка докладно зображує історії життя кожного контрабандиста – так, що у читача складається враження, ніби він особисто з ними знайомий. Техніки перевезення цигарок, алкоголю, авто і людей через кордон, безперечно, можуть надихнути деяких підприємливих осіб повторити щось подібне. Проте більшість із них (як-от, власноруч зроблений літальний чи підводний апарат) здаються такими нереальними, що автоматично вберігають письменника від претензій з боку українських прикордонників.
Стиль автора твору дуже різнорідний. Іноді навіть здається, що «Карбід» писали дві різні людини. Місцями Андрій Любка доволі гострий, спонтанний, і часто вживає нецензурну лексику. Тим не менш, у тексті чимало філософських та ліричних відступів, особливо таких, що стосуються Закарпаття та кохання між Тисом і його дружиною Марічкою. «Життя тут настільки важке і безпросвітне, – пише автор про цю частину України, – що прожитий день одразу ж хочеться забути. Напитися ввечері так, щоб зранку нічого не пам’ятати». Власне, алкоголь у книзі займає почесне місце. Чоловіки (і не лише) п’ють тут багато і часто. Кількість спожитих напоїв, що згадуються в тексті, вражає різноманітністю: «ґраппа, бехерівка, єґермайстер, ром світлий, ром темний, бурбон, скотч, житнє віскі, червоне італійське вино, французьке розе, просеко, сербська ракія, болгарський пелінковац, румунська цуйка, кальвадос, вірменський коньяк, французький арманьяк, абсент, фінська горілка, польська зубрівка, бельгійське пиво».
Андрій Любка, що пише про кохання Тиса і Марічки – це вже більш знайомий нам «найзавидніший жених Закарпаття», автор збірок «Сорок баксів плюс чайові», «Кілер» та «Спати з жінками». У властивій йому манері письменник розповідає про знайомство, одруження і спільне життя двох героїв. Їхня історія любові й випробувань, з одного боку, банальна, а з іншого – сповнена несподіваних відкриттів і нездійснених освідчень. В кінцевому підсумку вона вчить нас цінувати найдорожчих і боротися за кожну мить життя.
Загалом, роман «Карбід» – це своєрідна сатира на сучасне українське суспільство: владу – в особі Золтана Бартока, медіа – у вигляді регіональної газети «Зоря Ведмедева», міліцію – в особі старшого сержанта Лисенка та ін. «Міліція не захистить. Її функція – захищати владу й бандитів від чесних людей, а не навпаки», – міркує Тис. Та й зрештою, така маленька людина, як шкільний вчитель, не має жодних прав у протистоянні з високопосадовцями.  Він навіть не може поїхати за кордон через відсутність грошей-візи-паспорта. Про це з відвертим знущанням говорить мер Ведмедева: «Ми, влада, контрабандисти, митники і решта поважних людей їх (візи – Л.Ш.) маємо, а бидло й бідота, весь цей простий електорат – навіть мріяти про них не може!».
Питання кордонів – одне з ключових у романі. Це слово тут вживається у прямому (кордони між державами) і переносному значеннях (межі, які здатна перейти людина задля досягнення своєї мети). «Я особисто – рішуче проти знесення кордонів і впровадження безвізового режиму, – зазначив мер. – Бо доки існують кордони, доти буде й різниця в цінах, а значить – можна буде заробляти на контрабанді… А контрабанда – це Біблія, Тора і Коран закарпатців». Саме таким принципом він та решта героїв – Дохторка, Ікар та Мірча – керуються в своєму житті. До чого це призводить – дізнаємось наприкінці роману. Так само, як і те, чим закінчуються пригоди Тиса і Марічки.
За словами письменника, на Закарпатті речі можуть мати зовсім інше значення, ніж в інших регіонах чи країнах: «Забуття поглинало тут усе, перемелювало в невиразне місиво, схоже на брудну снігову кашу. Тут не вміли пишатися собою і пам’ятати про важливі події чи героїчних постатей». Але в одному можна не сумніватися – читачеві точно запам’ятається оця одна любов і сто способів контрабанди.
 17.08.2015