placeholder+image

https://www.facebook.com/eugenia.senik/posts/10207761248530896?s_mref=message_bubble

Трохи більше, ніж 6 років тому я повернулася з Німеччини, де працювала, а ночами писала свою “Країну У”. Я приїхала в рідне Лутугіне, а вже через кілька тижнів із заново зібраною валізою їхала до Львова. Я не знала там майже нікого, хіба мала одного знайомого і була в тому місті лише раз. Але їхала туди, де література жива, де вулицями можна зустріти письменників та інших митців. Їхала на Форум видавців одразу з валізою і квитком в одну сторону. Поселилась у гуртожитку Лісотехнічного університету, куди мене змогли на перший час влаштувати знайомі знайомих. Я тоді вперше прийшла в театр Леся Курбаса, про який багато чула і де повинна була відбутися зустріч із Жаданом. Він мав презентувати свій роман “Ворошиловград”. Ворошиловград, у якому я народилася. Так, саме з такою назвою, яку важко було вимовляти в дитинстві. Але організатори щось наплутали і Жадан не прийшов. Прийшли два інші чоловіки, жодного з них я не знала. Хтось оголосив ім'я гостя і додав, що модератора й одночасно перекладача немає потреби представляти, бо він і так усім відомий. Він був відомий усім львів'янам, але не тим, хто з Ворошиловграда. Юрко Прохасько не назвався й сам і я лише згодом зрозуміла, хто це і якої ваги ця людина. Присутні почали протестувати й кричати: “Де Жадан? Дайте нам Жадана!” Юрко досить тихо й інтелігентно сказав, що Жадана, на жаль, він дати не може, але пропонує послухати не менш талановитого письменника з Швейцарії Каталіна Доріана Флореску. Незадоволені такою відповіддю вставали і масово виходили з театру. Я лишилась. Спершу з поваги. Подумала тоді, як би я себе почувала, якби з моєї презентації десь в іншій країні люди почали масово виходити, ще не почувши від мене жодного слова. Тоді я не видала ще жодної книжки, але уявити таке могла. Та не могла уявити, яке відкриття на мене чекає.
Нас залишилось небагато. Каталін не презентував книжки, Юрко представляв нам його як автора і зачитував перекладені ним уривки з двох різних романів Флореску. Слухаючи їх, я плакала. Деякі образи з тих уривків я запам'ятаю аж до сьогодні. По закінченню заходу Каталін сказав, що може надіслати нам оригінальні романи німецькою, якщо хтось із нас нею читає. Таких було достатньо. Майже всі, хто лишились, володіли німецькою. Ми обмінялися адресами і мали сконтактуватися з ним, щоб він надіслав свою книжку поштою. В листі я вибачилася за людей, які так нахабно вийшли, але з його відповіді зрозуміла, що він тим навіть не перейнявся. Уже за кілька тижнів батьки подзвонили і сказали, що отримали в Лутугіне на моє ім'я пакунок. Мама передала мені ту книжку поїздом Луганськ — Львів, який ще тоді ходив. Той роман я бралася читати кілька разів, але це було так, як при спробах читати Германа Гессе в оригіналі. Моєї німецької не вистачало для літератури такого ґатунку. Я відкладала книжку, вона переїздила зі мною з квартири на квартиру, які я змінила понад 15 за ті шість років у Львові. Я не втрачала надії її прочитати.


У квітні цього року я поверталася з Швейцарії, де працювала і писала вже інший роман. Летіла з Цюріха в Київ, щоб презентувати на Книжковому Арсеналі “Країну У”, яку так само не втрачала надії видати. Того ж дня саме перед моєю презентацією була ще одна дуже важлива для мене. Каталін Доріан Флореску презентував уже перекладений Юрком Прохаськом роман, правда інший, але виданий тим самим видавництвом, де вийшла і моя книжка. Він був вдруге в Україні і я була вдруге на його презентації. Може, ми навіть летіли тим самим рейсом із Цюріха. Людей прийшло до нього надзвичайно багато, майже всі вони стали в чергу, щоб придбати його книжку й отримати підпис. Він дивився на натовп, який не зменшувався біля нього, і з посмішкою гукав: “People, what's going on?”
Сьогодні закінчила читати “Якоб вирішує любити”. Це одна з найкращих книжок, яку я прочитала за останній час. І це безсумнівно один з найкращих сучасних письменників, якого за якістю літератури знову хочеться порівняти з Гессе. Тепер думаю, що зовсім скоро цілком імовірно сидітиму в Цюріху за кавою з Каталіном і розпитуватиму його про сюжет, такий закручений, і тему, таку актуальну для України. Невідомо, де ми опинимося завтра і що з нами буде, — про це йдеться у книжці. Знаєте, війни, депортації, добровільне переселення і всяке таке. Також сьогодні їду до Львова. Треба знайти у коробках ту книжку Каталіна Доріана Флореску, яку колись мама передавала поїздом з іще не окупованого Лутугіне. Треба пройтися тими вулицями, де ходять уже знайомі письменники й інші митці. Ностальгія.

P.S. Мало не забула, що писала я все це до того, що гаряче рекомендую прочитати "Якоб вирішує любити" К. Д. Флореску.